Яке казкове літо — дивовижно!
Під сонечком виблискує роса,
І розцвітають квіти гарно й ніжно,
Чарує серце диво і краса.
А сад до себе в гості закликає,
Дарує все, що має від душі.
І вітерець так ніжно обнімає,
Тому зайти в садочок поспіши.
Солодкі груші там і соковиті,
А яблука і сливи — дивина!
Солодким соком всі плоди налиті…
Та тішитись цим не дає війна.
Красу ракетами орда руйнує
І нищить все, випалює до тла.
Тож ворог вбити нас усіх планує,
Щоб Україна зникла, не жила
Й не говорила більше, не співала,
Бо московітам заздрість душу рве.
Щоб із краси — одна руїна стала,
Тож ворог нищить тут усе живе.
А ми були і є, і будем жити,
Бо Богом дана нам свята земля!
І волю в серці нашому — не вбити,
Це українські ріки і поля,
Озера й гори, і ліси казкові,
І вічна пам’ять, що з віків прийшла…
І наші ранки світлі, серпанкові…
Тож Україна буде, як й була!