Така земля у нас красива:
Поля квітучі і ліси.
А вранці від туману сива…
Тут стільки щастя і краси
Колись було, та вже немає,
Бо зруйнувала все війна.
Лиш поле маками палає,
Земля у ритвинах, сумна.
А люди тут колись співали,
Сміялись, у танок ішли.
Свої будинки будували,
І тут щасливими були…
В селі народжувались діти,
Тож дитсадок та школа є…
У радості хотіли жити,
Про щастя мріяли своє.
Та не збулися їхні мрії,
Війна розрушила усе.
Лишились Іскорки надії,
А час усіх кудись несе.
Коли тут щастя знову буде?
Ніхто не відає про те…
Повиїжджали звідси люди
І вітер слід їх замете…
Чиясь душа злетіла в небо,
Знялась, мов пташка, в небеса…
І більше їй уже не треба,
Ні ця місцина, ні краса…
Бо все оце живим лиш треба:
Будинки, школа й все земне…
Довкілля рідне, сонце, небо…
Та час пройде і все мине…