Летять літа і їх не зупинити
Та й час складний… У нас гримить війна.
Але так хочеться у цьому світі жити,
Бо в світі радість, квіти і весна!
Усе цвіте, дзвенить, гуде, співає,
Усе навколо в радісній красі.
Й людина сонце кожен день стрічає,
Світанки дивовижні у росі.
Вона прийшла у дивосвіт, щоб жити,
Дійти до цілі, здійснити мету.
Щоб добре щось в житті своїм зробити,
Пройти свою дорогу непросту.
І ось він, ювілей, прийшов неждано,
Вже шістдесят… Звідкіль вони прийшли?
Літа летять так швидко, невблаганно,
Ми ще ж недавно юними були.
Та чоловік зробив все, що можливо.
Дім збудував й садочки зацвіли,
Зростив синочка і прожив красиво…
Незчувся, як і роки підійшли.
Та шістдесят — це зовсім не багато!
До сотні треба жити і цвісти!
І проживати кожен день, як свято,
Й завжди вперед упевнено іти.
То ж зичимо здоров’я, процвітання,
Щоб усміхались в радості вуста.
Без сумніву, сміливо, без вагання,
У радості, у щасті аж до ста!