Так хочеться всього лише уваги,
Щоб слово тепле від душі ішло.
Простої людяності і поваги…
І щоб на серці в тебе зацвіло...
Бо всюди ж квіти… А чогось сумую…
Того що сонце хмари обняли?
Чи то ті спогади ніяк я не вгамую,
Чи то літа, що вже давно пройшли
І повертають здиблено, мов коні.
Чи то роки, які ще не прийшли…
Все, що було, у нас, мов на долоні…
А те, що буде, збудеться? Й коли?
Якась тривога може й безпричинна,
Але й для святості причин нема.
Чи сум та нерозважливість хвилинна,
Всю силу й навіть радість відніма…