Хоч ти живий, але, як небагатий,
Народ про тебе просто забуває.
Та, як комусь біда прийде до хати,
Про тебе раптом кожен пригадає.
Комусь від тебе треба допомога,
Усе нараз потрібно їм від тебе.
І слово, щоб розвіялась тривога,
Квартира, участь, гроші, ліки треба…
Почнуть і телефони всі дзвонити,
Хоч номер твій до того і не знали,
Щось будуть наполегливо просити,
Та слізно так, щоб їм не відмовляли.
Тебе ж при цім ніхто й не запитає,
Ні про твоє здоров’я, ні про гроші,
І думка в них така не виникає…
Стають відразу чемні і хороші,
І добрі всі, хоч прикладай до рани.
І люблять так, що мало не здається....
Та вірити їх обіцянкам марно…
Забудуть зразу, як біда минеться.