Дивлюсь на вчителів і на дітей,
Які сьогодні разом співпрацюють,
Народжується тисячі ідей
І всі вони, усі в мені нутрують,
І хочеться до школи знов і знов,
Дітей обняти, взяти їх за руки.
Віддати їм, малим, свою любов,
Й вести у світ широкий, до науки.
І вкласти у сердечка доброту,
Тепло душі в їх душі перелити.
Щоб зрозуміли істину просту,
Що лиш з любов’ю в серці треба жити.
Та збіг мій час, хоч марно не пройшов —
Обожнювала я свою роботу!
Я дітям донесла свою любов,
Їм дарувала усмішку достоту.
І зараз всім тепло душі несу
У віршах, в прозі, в бесідах, у святі…
Відкрити прагну радість і красу,
Щоб всі до пізнання були завзяті,
Щоб мали чисті душі і серця,
І доброту несли у світ сердечну
І вірними були всі до кінця,
Та щирими у світі, безперечно…
Такий мій шлях на цій святій Землі,
І ні про що я нині не жалкую.
Я згадую вас, діточки малі…
А ваші голоси і досі чую…
І хоч повиростали ви усі,
Та, наче зайчик сонячний для мене,
Неначе перші квіточки в росі,
Немов найперше листячко зелене…
Я вас люблю!