От і останній березневий ранок.
А завтра квітень буде надворі.
Сьогодні холоднючий був світанок,
Хоч сонечко й блищало угорі…
Але мороз скував усе довкілля.
Хоч вчора квіти гарно ще цвіли…
Та ось вже вранці ціпеніло гілля,
А квіти заморожені були…
І, мов у казці, все заледеніло…
Бурулька звисла, мов уся зі скла…
Повітря від морозу аж дзвеніло,
Така холодна ця пора була.
А хочеться, щоб вже тепло настало,
І все навколо дружно зацвіло.
Бо радості і так у світі мало,
А хочеться, щоб більш її було.
Щоб стали всі щиріші і добріші,
Щоб люди менш брехні у світ несли.
Тоді б ми в світі стали щасливіші,
Якби по заповідях Божих всі жили…
Та людству очі гроші засліпили…
Втрачає люд сумління й честь свою.
І за копійку рве і совість, й жили.
А хтось за край свій гине у бою…
Бо зберегти він хоче Україну,
Цю землю рідну, гори, ліс й поля.
Він захищає діток і родину —
Це ж рідна наша, батьківська земля…
То як усе це можна не любити?
Як можна торгувати на крові?
Як можна на брехні й без серця жити,
Без мудрості і честі в голові?