А час летить... Йому немає спину
Й три дні Нового року, наче мить.
А вітер підганяє нас у спину
Й шепоче людям: «Ну, летіть, летіть!»
І летимо, але не бачим цілі,
Бо йде війна й ракети все свистять.
І хоч ми творчі, працьовиті, вмілі…
До перемоги не прийшли й на п’ядь…
А все здаємо села і містечка,
Бо наших військ чогось немає там…
Й від розпачу стискається сердечко —
Все на догоду підлим ворогам???
Хтось впав в бою, бо захищав земельку,
А рідним скажуть: «Безвісти пропав»…
Хтось гроші запиха собі у пельку,
І на людей він просто наплював.
Така в нас дійсність нині, що додати…
Хтось у окопах мерзне день і ніч,
А хтось будує замки і палати…
Такі всі різні. Ось у чому річ…
Хтось гине за традиції і мову,
А інший жде для зради слушну мить.
А хтось стрічає зірку світанкову
Й його душа за цілий світ болить…
А комусь байдуже, що завтра буде,
Що міст нема і в них нема людей.
Такі в нас різні, дуже різні люди…
Й немає заспокійливих вістей…