Так, як було, ніколи вже не буде.
Наш світ зламала, знищила війна.
Вже не такі сьогодні стали люди,
Бо всі спили ми горя аж до дна.
А наше щастя підло в нас украли,
І до мети відрізали шляхи.
Та мрії наші світлі розстріляли,
І без батьків лишились дітлахи…
А в багатьох тепер немає хати
І прихилитися до кого теж нема.
А як же мрій було у нас багато…
Та пригорнула вже когось пітьма.
А ми жили і вільно, і крилато,
Несли у світ і мудрість, й доброту.
Стрічали хлібом друзів щедро в свято,
І добре знали істину просту,
Що зло й біду у світ нести не гоже,
І сім гріхів нам гріх у світ нести,
Що лише добрість все змінити може
Й по праведних стежках нам треба йти.
Тож ми і йшли правдивими стежками,
І доброту в своїй душі несли.
І усміхалось сонечко над нами,
І ми щасливі у житті були.
Та все змінилось. Скрізь біди багато,
Лежить в руїнах місто і село…
Лиш перемога принесе нам свято
Й людей підніме на легке крило.