Тарасе наш! Кобзарю і поете,
Ти все життя провів у боротьбі.
Боровсь за волю, мав падіння й злети…
Так мало щастя випало тобі.
Борець за правду і за кращу долю,
Хоч Бог талантів дав тобі сповна.
Але принижень, кривди і неволі
Та чашу гіркоти ти спив до дна.
Боровся словом, знав, що слово — сила!
У ньому правда, мудрість, воля — все!
Бо надихає і дає нам крила,
До світла і до правди нас несе.
Бо слово — зброя, що усіх здолає,
У ньому мудрість, правда і життя.
Воно у душу людям западає
І з ним поет ішов без каяття.
Боровся словом і будив людину
Від ступору в усі лихі часи.
Давав відчути мову солов’їну
І чисті українські голоси,
Природу рідну і красу казкову
Та мудрість українського співця.
Народну душу світлу і чудову,
Будив до волі й боротьби серця.
До москалів не мав ніколи віри,
Бо добре знав, що нелюди вони.
Ти закликав до правди й волі щиро,
І йшов до Бога, проти Сатани.
Й сьогодні слово кобзаря лунає
Над цілим світом і до зір веде.
Людей до правди й волі закликає,
Бо слово не загубиться ніде.
У ньому світло і велика сила,
І мудрість людства, і любов свята.
Натхнення, щастя і чарівні крила,
Любов і правда, радість й доброта.