Надія Красоткіна

А—Я

Тернистий наш шлях

Як же треба було тих людей залякати,
Щоб позбавити їх навіть рідної мови…
Мором нищити всіх, гнути, бити, стріляти
За свою Україну, за правду, за слово,
Навіть просто за те, що ти іншого роду,
Що у тебе душа незрадлива і чиста.
Виривали з корінням із свого народу
Все-усе, що росло і цвіло променисто…
Й заганяли в степи чи у тундри безлюдні,
Щоб загинули там від хвороб й ностальгії.
По моїй Україні гонитви повсюдні,
Люд позбавлений волі, надії і мрії.
Так було… Так було… А народ прагнув волі,
Тож співали тихенько пісні серцю милі…
І цвіли люди маками в чистому полі,
Проростали дубами в красі і у силі…
Вся Земля від наруги та зла бідувала,
Бо смертей ще не бачила стільки ніколи.
Засихали болота і річка всихала,
Діти мовчки ішли до російської школи…
Всі ховали з очей рушники й вишиванки,
І глибоко у землю пісні закопали…
Але в нас в Україні вставали світанки,
Від краси чарівної серця оживали
Й прокидались слова, що уже призабуті,
І пісні з-підземелля з зернят проростали,
І летіли до сонечка душі розкуті…
В добрий час ми усі незалежними стали.
А тепер є в нас воля і пісня, і мова…
Тож не даймо ступити сюди супостату.
Хай цвіте Україна моя калинова.
Ну, а ворог повинен понести розплату.
Бо не можна, щоб все промайнуло безкарно,
Стільки душ безневинних злетіло у небо…
Та боролися люди за волю не марно —
Буде в нас Україна і все так, як треба!

Подякувати автору

картка Приватбанку

5168 7422 2562 7797

Красоткіна Надія Григорівна

Відгуки
Коментарі Cackle