Чорнобиль… Сорок літ… А наче мить.
Два покоління виросло уже…
А та біда і досі нам болить…
Й хіба колись забудеться? Невже?
Невидимий убивця, що прийшов
У рідний край підступно уві сні.
Життя усім навпіл нам розколов,
Забрав здоров’я, щастя, дні ясні…
А скільки він життів у нас забрав
І спопелив нам мрії чарівні…
Біди такої ще ніхто не знав…
А ми пізнали чорні дні сумні…
З корінням вирваний із місць своїх
Народ поліський, що тут жив віки…
Нема вже пісні, радості і втіх…
А лиш болючі спогади гіркі…
Пройшли десятиліття, а болить,
Пече вогнем нам душі і серця…
Нам довелось з бідою далі жить,
А горю й бідам вже нема кінця…
Бо ще Чорнобиль нам пече й ятрить,
А вже війна триває в нас роки…
А ми всі прагнули у мирі жить,
Серця ж у нас і добрі, і палкі.
За що ці біди, що до нас ідуть?
Народе мій, борись, живи, лети!
Хоч нелегка, терниста в тебе путь.
Ти мусиш вистояти і перемогти!