І як же можна все це не любити,
Покинути і полетіти вдаль…
В чужім краю, на чужині прожити?
Невже такого рідного не жаль?
Ліси, річки і співи солов’їні,
І пахощі, що із полів пливуть…
Це притаманно тільки батьківщині,
Та люди всюди, люди скрізь живуть.
Приваблює когось якась стихія,
Краса гірська або морський пейзаж.
А, головне, не мучить ностальгія,
Не пробирає біль до серця аж…
А я з землею рідною зрослася,
І з неї далі — навіть ні на крок.
Така от я натурою вдалася,
Не можу я без мальв, лісів, хаток…
З дитинства у мені це проростало,
Краса небесна і безмежна даль…
А десь далеко — ароматів мало
І квіти не такі яскраві, жаль…
І не така співуча й світла мова,
Й лелека над тобою не летить,
І зовсім інша пісня колискова,
То ж як на чужині людині жить?