То осінь радісна, а то примхлива

То осінь радісна, а то примхлива,
Та скільки світла нам дарує всім
І жовтого, та золотого дива,
Що можна загубитися у нім.
А скільки квітів! Море різнобарв’я!
А в небі безконечна голубінь!
Й таке шовкове, ніжне різнотрав’я,
Скрізь дивовижної краси глибінь…
В верхів’ях сосен, там звучать оркестри
І щиро гімни грають небесам.
Осінній вітер, диригент-маестро,
Мелодію журби приносить нам.
Краплинками дощу в вікно стукоче,
То клином журавлів удаль летить.
То коником у травах зацвіркоче,
І подарує неповторну мить…
А то в зеніті сонечком засяє
Й теплом останнім враз пригорне всіх.
В нас осінь дивовижною буває —
Для суму є в ній місце і для втіх.