Тож веснонько чарівна, вже світлій

Моя душа любов’ю пломеніє
До цього світу й до людей усіх.
А серце все довкіл любити вміє
І рідних, і далеких, і близьких.
І ту весну, що на поріг ступає
Та квітами всміхається до нас.
І вітерець, що млосно повіває,
І пісню, що прилине ще до нас,
Як пташечки повернуться додому,
До рідного гніздечка в світлий гай.
Все забуяє в цвіті молодому.
Люблю цю землю й небо, рідний край.
Моя душа летить у синє небо
І звуки чарівні живуть у ній.
А музика моїй душі так треба…
Тож веснонько чарівна, вже світлій!
Співай, звучи у дивному суцвітті
Краси і звуків, сили набирай!
Й ніколи не змовкай у цьому світі,
А завжди на моїй Землі співай!