Я літаків колись не помічала…
Летіли та й летіли — звична річ!
Та от тепер, коли біда настала,
Вони мене тривожать день і ніч…
Бо йдуть бої і гинуть наші люди,
Свій бал справляє ненаситна смерть…
Розруха, горе і біда повсюди
І цим ми переповнені ущерть.
Тож, як літак у небі пролітає,
Душа, як пташка, страхом тріпотить.
Біда до когось й горе зазирає,
Тому душа тривожиться й болить.
Тож нам для щастя треба перемога
І радість розіллється ввись і вшир!
До щастя приведе одна дорога,
Де буде тиша, спокій і постійний мир.