Вже скільки років в школі не працюю,
А кожен вересень я до дітей лечу…
Для них щораз нові свята мудрую
Й новенькі вірші… Лише не мовчу…
Мовчати гріх, бо треба все сказати,
Що допоможе дітям у житті.
Вони повинні все-усе здолати,
Пройти тернисті і важкі путі.
І вийти переможцями сміливо…
Життя прожить — не поле перейти…
Життя насправді — це велике диво!
І треба всім себе у нім знайти.
Тому лечу я до дітей крилато,
Щоб засвітити в серці промінці…
Бо ж людям треба зовсім небагато,
Лиш добрість в серці, промінець в руці,
Щоб ним дорогу людям освітити,
Іти у світлі, в добрості й теплі.
Щоб людяними в цьому світі жити
І мудрими іти по цій Землі…