В шаленім ритмі ми тепер живемо,
Тож головне — не випасти з сідла.
Неначе всі по бистрині пливемо
Й на когось вже чекає доля зла,
Бо з бистриною в ритм не попадає,
І вир у глибину його несе,
То на скелястий берег викидає…
І тут, звичайно, зрозуміло все.
Тепер ні в кого спокою немає,
Усі в тривозі, на бігах усі.
А хто відстав, догнати не встигає,
Застиг у часі, наче у росі…
Вже й не біжить, а лиш спостерігає,
Бо не збагне, чого усе не те…
Та час летить, нікого не чекає,
Тож треба поступитись, бо змете…
Таке життя. І що тут ще додати?
Воно завжди в усі віки своє.
Тому не можна з ритму випадати
І треба мчати, доки сила є.