Як я була маленька, завжди знала,
Що звірі й птахи можуть розмовляти,
Я їхню мову серцем відчувала,
Й хотілося від щастя аж стрибати.
Й хто на цимбалах знала добре грає,
Й що на болоті є чарівна-жаба.
Чому Мара по вечорах блукає
І є в городі пугало-незграба.
Я знала, що казки — це так буває!
Це чиста правда! Так і має бути.
Про що ялинка в снах розповідає,
Лиш треба прислухатися і чути.
Весь світ — це казка, все у нім буває,
Тому казки з захопленням читала.
Що папороть вночі лиш зацвітає
Я також завжди достеменно знала.
І зараз я з захопленням дивлюся
На диво-квіти і на синє небо.
І сонечку я щиро усміхнуся,
І добре знаю, що в житті так треба.
Що все життя — це дивовижна казка,
Це мрій політ і надзвичайне диво.
В нім є любов, добро і щирість, й ласка,
Тому я у своїм житті щаслива.