Тремтіть, вмирайте, вороженьки кляті
Ну, що, Росія, підлий, вічний враже?
Над українцями глумивсь завжди.
Тепер життя усьому світові покаже
Твої криваві і криві сліди.
Ти прагнув нас тримати у покорі,
Гнобив нещадно нас роки й віки
І голодом морив, все що було в коморі,
Хапав і розповсюджував плітки.
Ти українців виганяв з своєї хати,
В Сибір на холод гнав, сам крав усе…
Людей ти наших знищив так багато…
Та Бог поверне все і принесе,
Біду і все, що сіяв. Час збирати,
Бо бумеранги повертаються завжди.
Тремтіть же, вороженьки кляті,
Нікуди вам не дітись від біди,
Яку самі на себе накликали,
Тепер збирайте ваше люте зло.
Ви людство все у світі зневажали.
Та досить вже! Не буде, як було!
Здобуде волю, переможе Україна,
І буде жити в радості й теплі,
Як Фенікс з попелу відродиться єдина,
Найкрасивіша на святій Землі!
А от Росія біснуватись буде,
Та все ж опиниться на самім дні.
Й одягнуть вишиванки різні люди,
І українські зазвучать пісні…
Бо ми — народ! Ми вільні, щирі люди!
Несемо сонце й хліб на рушнику.
Добро й зерно ми сіємо повсюди,
І людяність свою, й любов палку.