Туман над річкою стояв,
Такий густий, що всюди біло.
А він, немов живий, зітхав
І розпускав чарівні крила…
Дерев не видно, ні кущів,
І як таким він може бути?
Він річку й берег затопив,
Крізь нього і не прозирнути…
Та що туман той солов’ю,
Він так витьохкує та свище,
Що посвітліло у гаю,
І сонце піднялося вище.
Й туман від співу геть поплив,
Ще й сонце щедро присвітило…
Весь світ засяяв і ожив,
Повсюди гарно, світло, мило…
А соловей співав, свистів,
Журився, тьохкав і сміявся…
Туман у небо відлетів,
А встояти й не намагався.