Туман, як молоко, розлився!
Хоч пий бери, такий приємний…
Він до небес аж притулився —
Казковий, дивний і таємний.
А ранок, справді, ніби казка,
Незвичний, просто неповторний…
У ньому є тепло і ласка,
А вітерець ще спить проворний.
Тому скрізь біло й дуже тихо…
Не йдеш, а наче б то блукаєш…
Туман сховав мабуть все лихо,
Чи просто ти його минаєш.
Лиш відчуваєш спокій, тишу
І бачиш казку, світлу ніжність…
Сад прислухається й не дише…
А всюди щастя, ласка, свіжість…