В який лихий, страшний ми час живемо…
Гримить війна і дибиться земля.
Й шляхи страшні, а ми по них ідемо…
І маками заквітчані поля…
І маками… О! Як же їх багато!
Не просто квіти це, а кров жива…
Колись летіла пісня тут крилато,
Любові й радості жили слова…
Сьогодні пустка, міст і сіл немає,
Нема людей, ніде тварин нема.
І чорний біль у душу проникає,
І сковує тут серденько пітьма.
А як же радості було багато,
Пісень і сміху, щастя тут жило!
Гостей тут зустрічала кожна хата
І всім так добре й радісно було.
А зараз пустка і криваві маки,
Що на руїнах раптом проросли…
В полях за містом колосились злаки
І люди всі щасливо тут жили.
І вже немає жодної хатини,
Немає сміху і пісень нема…
Тут не лишилось жодної людини,
Лиш біль і страх, смерть, холод і пітьма…