Осінь сьогодні не золотом сяє…
Плаче тихенько дощем.
А на нулю десь солдат помирає…
В серці безвихідь і щем.
Скільки ще буде війна ця тривати?
Скільки ще горя і сліз?
А над дитиною сплакана мати,
Ворог у край наш поліз
І убиває, ґвалтує, стріляє,
Скільки вже знищено нас?
Бідам і горю кінця вже немає…
Дуже буремний в нас час.
Вдень і вночі все тривога, тривога,
Як пережити цю мить…
В ритвинах, в ямах в нас кожна дорога,
Як нам у світі цім жить?
Люди, погляньте, які у нас діти,
Скільки надії у них!
В світ цей прийшли, щоб радіти, любити…
Людям би чути їх сміх.
Але росія дітей убиває,
Так, ні за що, просто так.
Ворог в будинки ракети кидає —
Підлий фашист-маніяк.
Сумно і страшно, та жити нам треба
І боронити наш край.
Сіро й осінньо заплакало небо…
Тут ще недавно був рай…