Я тішуся, милуюся красою,
Що так нестримно й радісно цвіте.
Трояндою, на диво запашною,
І айстрою, що рясно скрізь росте.
А над квітками бджоли… Дивовижно!
Й метелики кружляють у танку.
А як же пахне хоста білосніжна…
Я тихо ляжу на траву м’яку
Та замилуюся і небом над собою,
І пахощами, що повсюди є.
І осінню казковою, п’янкою…
У ній щось неповторне і своє,
Таке, що просто не дає спокою,
А тягне в казку дивну й чарівну.
В тумани, що біліють над рікою,
У неба нескінчену глибину.
У ту красу, що серденько вражає
І душам збайдужіти не дає.
Принади осінь надзвичайні має
У ній, мабуть, всі чари світу є.