У всіх людей є власна рідна мова,
Яка просвітлює, дає знання.
Для всіх вона і мудра, і чудова,
Бо нею розмовляє він щодня,
Висловлює свої потреба і бажання,
Усе що на душі його лягло.
Спілкується він нею без вагання,
Так зараз є і у віках було.
Тож у людей буває різна мова,
Бо з глибини душі вона прийшла,
З природи, що своя і загадкова,
Тож мова різна є й завжди була.
А я про рідну хочу розказати,
Бо в українській мові — вся краса!
У ній степи, річки, ліси, Карпати,
Світанки ніжні і рясна роса.
У ній джерельця і верба журлива,
Чарівні волошкові небеса,
Жовтава осінь від туманів сива,
І різні загадкові чудеса.
У ній добро і хліб на рушникові,
І папороть, що уночі цвіте…
Пісні крилаті і казки чудові,
Спориш в’юнкий над стежкою росте…
У нашій мові стільки є любові,
Що обіймає цілий світ вона!
Слова і думи ніжні, світанкові,
І мудрість зрозуміла і ясна.
Прадавня наша, українська мова
Із глибини віків у світ прийшла!
Багата, світла, чиста, калинова —
Народу код і є, й завжди була.