Надворі неприємна хляпавина,
Бо дощ, не припиняючи, січе.
І вітер не стихає й на хвилину,
А завиває між гілками ще.
У грудні завжди сіро й непривітно,
Та хмуро, й сумно, ось іще й дощить…
І якось на душі стає самітно,
Бо, навіть, сонце в небі не блищить.
А дощ січе у шибку, не вгаває,
І, хоч земля вже напилася досхочу,
Він землю знову щедро поливає,
Щоб не здалося мало всім дощу…