У кожного в житті свої путі-дороги,
І хто, як вміє, так й живе собі.
Щось роблять нині всі для перемоги,
Й живуть постійно люди в боротьбі.
В напрузі, у тривозі повсякчасно,
Бо кожен день — це біди в нас нові.
Хтось покидає світ цей передчасно
Й сумують всі, хто доки ще живі…
Не вмію я стріляти, ні літати,
Хоч в серці море смутку і журби…
Щоб дух підняти, можу лиш писати,
Бо ми народ! Ми люди — не раби!
І ми живемо в вільній Україні,
І ні до кого з війнами не йшли.
Тож захистити рідний край повинні,
Хоч мирно ми в усі часи жили.
Дітей ростили і людей любили,
Житами засівали всі поля…
Пісень співали і сади садили,
Щоб всіх кормила матінка Земля…
Тому й пишу про Землю і про небо,
І про любов, що ллється у серця…
І це комусь обов’язково треба,
Щоб вистояти мужньо, до кінця…