У лютому не двадцять вісім днів,
Він й досі в Україні ще триває.
Він розривався, в полум’ї горів
І скільки ще горітиме — не знає.
Бо йде війна, що в ньому почалась
Й весна, що йшла, серця не зігрівала…
Вона усім нам лютою здалась
Й віночками голів не заквітчала,
Дітей не кликав дзвоник на урок,
Горіло все, снаряди вибухали…
І хтось зробив у небуття свій крок,
А як же жити люди всі бажали…
А ось і літо стало на поріг!
Черешні пахнуть, стиглі полуниці.
А перед нами тисячі доріг,
Які ведуть з боями до границі…
В нас досі лютий і ворожа лють,
Що сіє смерть, розруху і тривоги…
Нам лютий цей ніколи не забуть,
Як не забути смерть і ці дороги…
У лютому не двадцять вісім днів,
Він в Україні досі ще триває…
Нема у діток кольорових снів,
Бо ворог нищить все, людей вбиває…