Хтось за моря летить, шукає долі.
А хтось ще далі, на краю землі.
А когось манить стежечка у полі.
А хтось знаходить долю у селі,
Де завжди жив, там де уся родина,
І де чарівна пісня солов’я.
Бо тут свою любов знайшла людина,
Тут ліс і поле, і земля своя.
І кожна квітка радістю налита,
Травичка — найрідніша і м’яка,
Зігріта сонцем, дощиком умита…
І пісня щира, світла і легка.
На жаль людині доля невідома,
Ніхто не знає, що там жде в путі.
Та щоб не сталось — я у себе вдома,
І є якась упевненість в житті.