Нема солодшого за рідний край нічого,
Бо ця земля усіх зростила нас.
І ніжний аромат світання весняного
В нас будить спомин кожен день і час.
Ще найсвятіші, найсвітліші миті,
Які заповнили нам душі і серця.
Тому Вітчизна — найрідніша в світі
Й за неї будемо стояти до кінця.
Хай нас захоплюють чужі і пишні шати,
Могутність й велич міст чужих країв.
Мені ж дорожча та біленька хата,
Де я дитинство сонячне провів.
І той струмок, що ллється дзюркотливо,
Та кучеряві верби край ставка.
У ріднім краю я росту щасливо,
Моя тут доля світла і легка.
Це рідний край мій, наша Батьківщина!
Високим смислом сповнене тут все.
Це найсвятіша рідна Україна,
Вона мене у світлу даль несе.
Де стільки мрій, надії й сподівання,
Традицій давніх і нових пісень.
Любові світлої, що всі ми без вагання
До захисту готові кожен день.
Немає слова ближчого, як мати.
Й дорожчого за батька теж нема.
Тож Батьківщину як не шанувати?
Без неї в світі — горе і пітьма.
На цій землі всі предки проживали,
Та Україну боронили, як могли.
І славу їй в своїх піснях співали,
Й на полі бою чесно полягли.
Вони любили рідну Україну,
Її річки, задумливі гаї.
І захищали в непогожу днину
Простори рідні і сади її.
І ми так само любимо безмежно
Свій дивний край, до глибини душі.
Вітчизні шану несемо належно,
Пісні складаємо і пишемо вірші.
У цім краю душа мого народу,
Тут вільний я, як вітер степовий.
Я все люблю: історію й природу,
І кожен день прожитий і новий.