Який же ми народ талановитий.
Куди не кинь — найкращі між людьми!
Співати вмієм, вишити, пошити…
Але чого ж не вмієм жити ми,
Як нам належить, гордо, незалежно,
А не схиляти голову свою…
Любити край свій батьківський безмежно
І рідну мову в рідному краю.
Ведемось так, як ніби в чомусь винні,
Своє коріння забуваємо нараз.
Чому ми так вести себе повинні,
Виконуючи зверху чийсь наказ?
Ми вільні! Підніміться, люди!
Усе в нас є: талант і вільний край!
Звільніться від твердої груди,
Що душить вас. Летіть за небокрай
У ніжній пісні, у танку легкому,
І мову веселкову оживіть.
Ніколи не наслідуйте чужому,
По-доброму, по-світлому живіть.
Бо ми народ прадавній — українці!
Тож не цураймось коренів своїх.
На рушникові хліб в нас для гостинця
Хто йде з добром у гості — для усіх!