Упав каштан, вже осінь почалася…
А от й листок на сонці пожовтів.
У небі темна хмара простяглася
І дощ у шибку враз застукотів.

Пора осіння гарна й сумовита,
У ній є радість і своя печаль.
То лагідна і сонечком зігріта,
А то в туманну вкутана вуаль.

Та в ній є тайна й загадка одвічна
І щось — від чого серденько щемить…
Вона і тиха, й водночас музична,
То в небі хмари, то ясна блакить…

То радує новими кольорами
І перекине веселковий міст.
Чарує душу тихими піснями,
Вкладе в буденність надзвичайний зміст.