Який же світ настав, скрізь — сльози, горе
Та смерть немилосердна всюди жде.
Пролитої кровиці — ціле море…
Й просвітку навіть вже нема ніде.
Орда ворожа над людьми глумиться,
Вбиває діток, що у світ прийшли…
За що вона убити нас грозиться,
Що хліб на рушникові їм несли?
За те, що ми ділитися уміли
Куском останнім і несли тепло?
За те, що ми добро для всіх творили,
Щоб всім у світі затишно було?
Що ми міста красиві будували.
Трудилися всі чесно день при дні,
Що хлібом землю рясно засівали
Й несли свої незборені пісні?
За те, що зберегли чарівну мову
І на поталу їм не віддали…
За нашу совість чисту, світанкову,
За те, що українцями були?
Ми українці! Й завжди будем ними!
Нам рідний край і воля — над усе!
Ми в світ йдемо дорогами ясними
Й борня нам перемогу принесе!
Бо ні на кого ми не нападали,
А з цілим світом чесними були!
Ми рідну землю хлібом засівали,
У дружбі з усіма людьми жили.
Тому, Росіє вража, начувайся,
До тебе теж біда в свій час прийде…
Своєю владою ти так не упивайся,
Бо місця ти не матимеш ніде.
Усе в свій час, як бумеранг прилине,
Бо ти для всього світу — вічне зло.
Росія клята навіки загине,
Її, неначе, й зовсім не було…
І світ зітхне полегшено і вільно,
І люди будуть жити мирно всі.
Бо досить світом правити свавільно!
Всі хочуть жити в щасті і в красі.