Я йду по осені, по листю впалім.
Та й вітерець по листячку біжить.
Співає щось у листі кучерявім,
Старається його розворушить.
То підніме і понесе високо,
Та закружляє дивовижний вальс.
То скине в яр, де темно і глибоко,
Але чого це все турбує нас?
Це лиш природа, робить, що захоче…
Щоб лиш саму себе розвеселить…
Я участь теж беру у цім охоче,
Та й разом з нею цікавіше жить.
Іду по листю, а воно шепоче,
Дивлюсь на квітку, а вона цвіте.
А вітер прихилився і лоскоче,
Усе довкола гарне, золоте…
Іду по осені — від цього насолода!
Фотографую при дорозі цвіт…
Дивуюся, бо гарна скрізь природа…
Ну, а мені уже багато літ…