Людину вчать батьки, суспільство, школа
Та і саме життя чомусь та вчить…
Й летить людина аж за виднокола,
І намагається в житті земному жить.
Іде, крокує чи біжить безпечно
Аж поки не спіткнеться в певну мить.
Та легкість не буває безконечна
Тож десь впаде чи серце защемить…
І враз подумає: «Чи йду я так, як треба,
Чи може щось пора і замінить?»
Бо щось не бачить вже людина неба…
І за людей їй серце не болить…
Й за розкошами зовсім збайдужіла
І рідні вже далекими стають…
Десь втратила свої чарівні крила,
Й думки про друзів якось не печуть…
Нема романтики, нічого не хвилює,
Пропав навіки і душі політ…
Це доброго нічого не віщує…
Змінилось щось, чи ми, чи білий світ?
Усе змінилось, а найбільше люди,
Нічого вічно тут на місці не стоїть…
Але повинна мудрість бути всюди
І з добротою в серці треба жить…