Чарівне небо! Ти таке прекрасне:
То темне зовсім, а то світле й ясне,
Натішитись не сила й оспівати,
Ти так умієш кольори міняти!
А то буваєш просто волошкове,
З біленькими хмаринками — чудове!
А то у сіре раптом одягнешся,
Довкола срібним дощиком проллєшся…
То станеш ніжне, голубе, блакитне.
А то суворе, зовсім непривітне…
То чорне, коли буря назріває,
І блискавка вогненна хмари крає.
То хмарочками дрібними покрите
Із дірочками круглими, мов сито…
Та кожен раз в тобі нові картини.
І це цікаво дуже для людини…
Порозбігались хмари, стало рідше…
Дивитись в небо треба нам частіше.
Бо там краса, там дивина і казка.
Там сонце світить, йде тепло і ласка…
Туди летять всі мрії сокровенні,
Слова любові щирі і натхненні.
А от з небес іде до нас наснага,
І все найкраще: мудрість і відвага,
І почуття високе, поетичне…
Усе минає, лише небо вічне…