Усе не так, усе не так, як треба,
Тому так важко в цьому світі жить.
Звертаюся до Бога і до Неба,
А Небо засиніло і мовчить…
А Бог моє прохання не сприймає,
Бо ж стільки люду й кожному своє…
Вечірнє сонце в небі догорає,
А в Бога місце на Землі цій є?
Та я прошу у нього допомоги,
Бо виходу не бачу, чи нема?
Чи я виходжу не на ті дороги,
Що всюди холод, вітер і пітьма.
А я стараюсь справедливо жити,
Добро творити, скільки сили є.
Ні словом, ані ділом не грішити,
Віддати людям серденько своє.
То ж чом мені ніхто не допоможе?
Ні Бог, ні люди… В чім моя вина?
Не так живу, не те прошу щось, може?
І чашу гірку п’ю свою до дна…
Усе не так, усе не так, як треба.
І справедливості у світі цім нема.
А я лечу до Бога і до Неба…
Мене ж стрічає смуток і пітьма…