Усі ми люди, але дуже різні.
Однакових ніколи й не було.
Як квіточки, що є і ранні, й пізні,
Бо кожна визнає своє тепло.
Як кольори, що є і темні, й світлі,
А їх відтінків не злічити, ні!
Є й людські душі теплі і розквітлі,
А є й такі, що наче луб’яні.
Та кожен в світ прийшов, щоб в ньому жити.
Тож має в нім робити щось своє.
Та треба всім навчитися любити,
Бо в цьому щось велике й добре є.
Чарівне й світле, що дає наснагу
І піднімає в небо на крилі.
Любов і добрість мають перевагу
В житті людини на святій Землі.
Ще людяність і щирість всім потрібні,
Бо як без них? У нас свідомість є!
Без них на кого будемо подібні?
Тож мусимо нести тепло своє
І ним усіх довкола зігрівати,
Щоб добре всім на цій Землі було.
Все до людей уміє повертати,
Як світла добрість, так і чорне зло.