Фашист російський у дітей стріляє,
Руйнує школи, знищує міста.
Злорадно мирних жителів вбиває…
В тих нелюдів відсутня доброта,
Лиш чорне зло їм серце роз’їдає,
Нестримна заздрість сковує усе.
І ненависть їм душу спопеляє,
Й на вбивства їх по світові несе.
О! Скільки ж треба зла в собі носити,
Щоб зруйнувати місто і село?
І полонених підло так убити,
Скрізь сіяти смертельне й люте зло?
Цього жаху не можна описати,
Бо як це може вкластись в голові?
Як після цього можна жити, спати?
Цвітуть криваві маки у траві…
А їх багато… Як же їх багато!
Багато діток наших тут лягло…
Знялися в небо душі їх крилато…
А скільки мрій чарівних в них було…
Вони пісень своїх не доспівали,
На руки діточок не підняли…
І щастя на Землі ще не пізнали,
За щастя наше в безвісти пішли…