Надія Красоткіна

А—Я

Хай сонечко в душі у вашій буде

Часи й епохи в нас бувають різні:
Щасливі й радісні, коли цвіте весна.
Страшні й буремні, і голодні, й грізні,
Коли плюндрує Землю цю війна.
Чи пандемія всюди над Землею,
Чи землетруси знищують усе,
Як з космосу тяжить біда над нею
Чи як вулкан нову біду несе…
В усі епохи люди також різні,
Відмінні розумом і мудрістю завжди.
Бо ж люди, то не роботи залізні…
Безпечні в щасті, а в часи біди
Звертаються з надією до Бога,
Щоб допоміг і щоб відвів біду.
А так у кожного своя дорога…
Та мову не про те я тут веду.
А хочу ось про що я нагадати:
Який би час й епоха не прийшла,
Нам треба доброту у серці мати
Й сумління чисте, й пригорщу тепла,
І бути людяним, бо ж люди ми у світі!
У нас свідомість, розум, мудрість є…
І сонце нам всміхається в блакиті,
Й хоч щастя в нас у кожного своє…
Та доброти в віках не відміняли,
І совість, й людяність були в усі часи,
Не можна, щоб ми це ігнорували
І, щоб були байдужі до краси…
Тому прошу — не байдужійте, люди!
Несіть у серці крапельку тепла,
Хай сонечко в душі у вашій буде,
Й щоб на обличчі усмішка цвіла.