Хвилини мчать несамовито...
Пояснення цьому хоч є?
Тож день, як мить — уже прожито...
Веселка з річки воду п’є,
Була гроза... А вже немає...
Була зима, а вже пройшла...
Весна повсюдно розквітає,
Та от, й вона уже — була...
І знову день, і нічка знову...
І літечко — пройшло, нема...
І молодість була чудова,
Та закрадається зима...
Все пригадалось... Бо ж недавно
Я ще дитиною була...
Світило сонечко так славно!
От й думаю: а я жила?
Час мчить чогось несамовито,
В минувшину думки несе...
На серці якось сумовито...
Невже було зі мною все?
Невже уже життя прожите?
А я ще, наче й не жила...
І мною ще не все відкрите...
Та скоро скаже хтось: «Була...»