Хвилини мчать несамовито…
Пояснення цьому хоч є?
Тож день, як мить — уже прожито…
Веселка з річки воду п’є,
Була гроза… А вже немає…
Була зима, а вже пройшла…
Весна повсюдно розквітає,
Та от, й вона уже — була…
І знову день, і нічка знову…
І літечко — пройшло, нема…
І молодість була чудова,
Та закрадається зима…
Все пригадалось… Бо ж недавно
Я ще дитиною була…
Світило сонечко так славно!
От й думаю: а я жила?
Час мчить чогось несамовито,
В минувшину думки несе…
На серці якось сумовито…
Невже було зі мною все?
Невже уже життя прожите?
А я ще, наче й не жила…
І мною ще не все відкрите…
Та скоро скаже хтось: «Була…»