Холодні хмари волохаті
Небесну синь заволікли.
Скуйовджені і кострубаті
Пів неба майже зайняли.
Й такі важкі, немов залізні,
Нависли сіро — скрізь пітьма…
То плавають над нами грізно,
То десь подінуться й нема.
І знову небо голубіє,
І сонце сяє, ллє тепло.
То знову всюди потемніє
І радості, як не було…
Бо хмари чорні розповзлися,
Та знов зібрались острівцем.
Та все одно не спромоглися
Пролитися у нас дощем.