Ах, осінь, осінь… Розпустила крила,
Зриває листя, посилає щем…
Усе довкола враз охолодила,
Й сама нараз заплакала дощем.
І стало всюди сіро, непривітно,
А вітер рве оголене гілля.
Лиш хризантеми квітнуть ще тендітно
І тішить ними серденько земля.
Вгорі над нами скупчилися хмари,
Собою небо щільно затягли…
Вони так низько, наче ті примари,
І звідкіля це взятися могли?
А вітер свище, навіть завиває,
Жбурляє мокре листя навкруги.
А небо все навколо поливає:
Село і місто, поле, ліс, луги…
І холодно, і сиро, вітер виє,
Краса осіння змокла і лежить.
А дощ холодний щедро вікна миє,
Усе довкіл від холоду дрижить.
Пора осіння тугою сповита,
Нема вже тої світлої краси.
Холодна, непривітна і сердита,
Лише дощу та вітру голоси…