Ой, зимовий місяць — лютий, дуже лютий,
Бо приніс на землю ти страшну війну.
В нас немає в цьому каяття-покути,
А за що біда ця, так і не збагну.
Ми жили спокійно, друзів зустрічали,
Хліб на рушникові вишитім несли…
Ми трудились чесно і пісні співали,
З усіма людьми ми ввічливі були.
А на нас напали і пішли війною,
Ненависть і злобу чорну принесли.
Зруйнували край наш чарівний бідою.
Тисячі невинних в землю полягли.
Серед них маленькі безневинні діти,
Що лиш тільки жити в світі почали…
Їх чистенькі душі, наче перші квіти,
Дуже світлі-світлі, сонячні були…
І тепер у небі рідні ангелочки,
Захищають землю білими крильми.
Там батьки і діти, донечки й синочки…
А такі ж щасливі на землі були.
Ой, несправедлива ця війна триклята,
Нащо, люди, війни на святій Землі?
Ну, невже не краще — мир, краса і свято,
Щоб чудово жити в радості й теплі?
Згиньте, воріженьки, чи ідіть додому
Та й живіть щасливо у своїм краю.
Ми не зичим зла вам і біди нікому.
Хочем лиш свободу й воленьку свою.