Хто ми без мови? Можете сказати?
Без мови ми ніхто… Німі сліпці…
Бо ми не зможемо нікому ні сказати,
Ні написати щось на папірці…
Ні розказати казочку дитині,
Ані співати чарівні пісні.
Ми мову рідну берегти повинні.
У ній слова чудові і прості.
І серцю рідні, дуже зрозумілі.
Вони прийшли від матінки землі,
Потужні, світлі, гарні, ніжні, смілі
Підносять нас, як пташку на крилі…
Слова прийшли, як світ наш народився,
Давним-давно… Від щирої краси,
Як дивосвіт на сонці заіскрився
У чистих краплях світлої роси…
Як зацвіли найперші дивні квіти,
Як нас природа-мати обняла…
Як вперше ми красі змогли зрадіти,
І річка нас удалеч повела…
З глибин віків з’явилась наша мова,
Співуча, світла, чиста, чарівна…
Глибинна, ніжна, мила, світанкова,
І українською назвалася вона,
Бо йшла від сонця, і з глибин джерельця,
Від поля й лісу, від краси й тепла.
І українцям всім дійшла до серця,
Найкращою для нас вона була.
Була і є! І завжди з нами буде!
І їй співають славу солов’ї.
Її не знищать вороги-заблуди,
Ніколи ми не віддамо її!