Хтось мав дитинство світле і щасливе,
Багато іграшок, краси й тепла.
А в когось ще малим — волосся сиве,
Бо в долю цих дітей війна прийшла.
Хтось мав багато щастя і любові,
В них тато й мама, рідні всі були.
Всміхалось сонце й дні були чудові,
Бо люди в мирі й радості жили.
Та зараз все змінилось несказанно,
В дітей тепер немає, що було.
Сигнал тривоги виє неугавно,
З душі пропало щастя і тепло.
А їм так гратись хочеться й співати!
Їм жити б без турбот в своїм краю…
Та в укриття потрібно поспішати,
І тато десь загинув у бою.
Та в когось мами вже нема й нікого,
Нема квартири й рідного двора…
З життя минулого нема нічого,
Російська нечисть лізе, як Мара.
Страшна війна все дужче шаленіє,
Все знищує і місто, і село.
Вбиває всіх. Вона це добре вміє,
Найкраще губить, що у нас було.
Тепер дитинства у дітей немає,
У їхні долі кривда й страх прийшли.
Їм колискових мама не співає,
Сюди рашисти горе принесли