Хтось написав, що тут немає раю,
На цій землі, що народила нас.
Що тут біда і лиш війна палає,
Ну, а про рай і мріяти не час.
Воно то так… У нас війна і горе…
Людей вбиває, все руйнує кат.
Та зацвіло вже квітів ціле море,
Весна нам каже: «Плакати не варт!»
Війна страшна усе ж колись скінчиться
І знов життя почне шалений біг.
Тож мрія у людей таки здійсниться
І кожен зробить те, чого не зміг
В страшні часи, коли земля двигтіла
Від вибухів й вогонь палахкотів…
Та мрія кликала, у небеса летіла,
І кожен миру в ті часи хотів…
І ось він — мир! Тож в час, як він настане,
Обійме щастя, радість нас усіх.
І апогею вже любов дістане,
Полине в чисте небо пісня, сміх.
Усе розквітне, забринить красою,
І щастя понесеться ввись і вшир,
І розіллється піснею дзвінкою,
На всій землі розквітне справді мир!
І буде спокій, небо волошкове,
І задзвенить піснями рідний гай.
Життя розквітне гарне, пречудове
І ми відчуєм, що це є той рай,
Який ми не могли і уявити
У час війни, як руйнувався світ.
І ми тепер в раю цім будем жити
Серед пісень, річок, лісів і квіт…
Тож рай для нас — це рідна Україна,
Земля легенд, традицій і казок…
Де річка між полями тихоплинна,
Джерельце з-під верби, дзвінкий струмок…