Хтось написав, що час такий у нас,
Що хрест на грудях часто носять люди,
А от у душах нулики не раз,
Тому й така біда тепер повсюди.
Бо доброти нема в людських серцях
І співчуття, любові в них немає.
Тож розповзлися ненависть і страх
І порожнеча в людських душах зяє.
Й не заперечиш… Є таке у нас…
Хтось Україну рідну захищає,
Стоїть на передку в буремний час,
Ні сну, ні відпочинку там не має…
Ракети вибухають і не раз,
Ворожий безпілотник там літає…
А в когось відпочинок — вищий клас!
І про свою країну він не дбає.
Бо гроші є… Тож він повсюди гість,
Бо він багатий, має чим платити.
Відпочиває, п’є і смачно їсть,
І може десь в чужій країні жити.
А де взялись ті гроші? Заробив?
Та як це вам доступно пояснити…
Паскудну душу в них свою вложив,
Умів, як кажуть, вчасно прихопити…
Тепер від щастя ген у небесах!
Бо не торкнулись ні біда, ні лихо.
З сиреною не залітає в душу страх,
Такі сидять у мирнім світі тихо…
З хрестом на грудях, гарним, золотим
Й нулем в душі… В ній сонце не палає…
Та він клянеться Господу й святим,
Що Україну, рідний край — кохає…
І як війна скінчиться — він примчить,
Щоб першим бути при кориті й владі.
Ще й ордени зуміє причепить —
Ніщо таким не стане на заваді…