Хіба ж не щастя жити на Землі,
Стрічати ранок в пору світанкову…
І бути скупаним у сонячнім теплі,
І чути пісню солов’я ранкову…
Зозулі голос, що звучить здаля,
І вивільгу протяжну в верховітті…
Співає навесні уся Земля,
Красується в квітковому суцвітті.
А вітер аромат з полів несе,
А пахощами як жасмин вражає!
В природі й справді надзвичайне все,
Бо все свою красу й принаду має.
А ти ідеш і відчуваєш це,
І бачиш квіти, небо, що синіє.
Тебе цілує вітерець в лице,
Маленька хмарка в небесах біліє…
Ти чуєш звуки різні і пісні,
Вдихаєш аромати лісу й поля,
Ти маєш щастя й радість навесні,
І гріє серце ця краса і воля.
Яке ж то щастя — жити на Землі
Та милуватись світом і радіти.
Зігрітим бути в сонячнім теплі,
І в цій красі, у цьому щасті жити…